Читала и плакала....
ДВОЄ НА МАЙДАНІ...
(вірш--А.Матвійчука)
Не шукайте таємного
змісту, Просто доля, мов карта лягла: Двоє хлопців зібралися в місто, Двоє
хлопців з одного села. Незіпсовані, сильні, красиві, Їм обом ще нема й
двадцяти, Їхні мами ще зовсім не сиві. Їх просили себе берегти… І шляхи їх
згубились в тумані, Різні долі, як різні пісні… Хто ж міг думати, що – на
Майдані, Знов зустрінуться раптом вони. Як від повені вруниться річка, Так
зіткнулись – очима й чолом. Та в одного в руках єврострічка, А на іншому –
чорний шолом. Двоє хлопців спізнались одразу І від подиву вклякли немов. Перший
знав тільки волю наказу, Другий з власної волі прийшов. І дивились – не те щоб
привітно, Але злоби не знала душа, Та між ними в ту мить непомітно, Вже лягла
неприступна межа… І запахло в повітрі війною, І накрила Хрещатик імла. Та між
тою й цією стіною - Двоє хлопців з одного села! І у темному мороці ночі Ніби
промінь з небес зазорів, - Їм згадалися мамині очі І прощальні слова матерів:
"Там іконка в кишені сорочки, Матір Божа на щастя лежить... Бережіть себе
в світі, синочки І Вкраїну свою бережіть! І ніколи нікому не дайте, Щоб земля
наша кров'ю спливла, Пам'ятайте про це, пам'ятайте!!! Ви ж бо хлопці з одного
села!"
Комментариев нет:
Отправить комментарий